Деталі

Перегляди: 7532

 Історія Чину у Португалії

Вже понад десять років присутні ченці василіяни в Португалії, де виконують душпастирське служіння для мігрантів (заробітчан) з України. Щоб говорити про їх присутність у Португалії, не можна оминати історичного контексту, що є, мабуть, одним з ключових моментів, який проливає світло на саму історію міграції українців. 

Отож, після розпаду Радянського Союзу, Україна, як і інші союзні республіки, здобула незалежність. Однак процес становлення державності, що й досі триває, супроводжувався складними обставинами і великою економічною кризою, що й спричинило великий потік громадян України до Європи, зокрема Португалії, де вони, з кінця 90-х років минулого століття, шукали можливостей заробити хоч трохи грошей, щоб таким чином якось допомогти своїм дітям, родичам в Україні. І, звичайно, майже ніхто не сподівався на те, що буде залишатися на чужині на довший період свого життя. За свідченням багатьох, з ким вдалося поспілкуватися на цю тему, вони їхали на два-три місяці, на півроку, з метою трохи заробити ... , але ці "два-три місяці" для більшості мігрантів (вже не просто заробітчан, а тих, хто творить основу нової діаспори на теренах Європи) тривають і досі.

З-поміж усіх вихідців з України, за релігійною ознакою, більшість - це українці, що належать до Української Греко-Католицької Церкви, хоч є багато вірян також з інших конфесій. Варто додати, що в Португалії, станом на 2012 рік, згідно з даними португальської міграційної служби, офіційно перебували понад 44 000 мігрантів з України (за неофіційними даними ця цифра сягає майже 60 000). Вони й на сьогодні є найчисельнішою етнічною спільнотою на території Портуалії після бразилійців. Приблизно з цього ж року більшість українців зосереджені в Лісабоні і його околицях, а також в інших більших містах цієї країни. Крім цього, варто зазначити, що на відміну від інших країн Європи, українці в Португалії, мабуть у своїй більшості, перебувають тут сім’ями. Це пов’язано з тим, що закони цієї країни сприяли так званому поєднанню сімей. І це, своєю чергою, також сричинилося до того, що були збережені сімейні зв’язки заробітчан.

Очевидно, що заробітчанське життя не можна назвати легким і безтурботним. Незважаючи на те, що українці знайшли тут працю, яку шукали, проте вони не забули своїх традицій, культури, а головне, не втрачали віри в Бога, хоч і схильні до швидкої асиміляції. Але в цій ситуації Господь не залишав наших вірних. За свідченням наших парафіян, вже від початку їхнього перебування на чужині, вони старалися хоча б у більші свята збиратися разом і, зрозуміло, відчували брак своєї Літургії, молитви, традицій, якими жили в Україні ... Згодом більш активні, вирішили написати лист-звернення до церковної влади Португальської Католицької Церкви.

Тому першим, хто перейнявся долею українських заробітчан, тут, на краю Європи, була Католицька Церква в Португалії. Особливу увагу приділяв проблемам заробітчан-українців Патріярх Лісабону Дон Жозе да Круж Полікарпо. Саме він 2000 року, як відповідь на лист-звернення українців греко-католиків, першим звернувся до Глави УГКЦ Блаженнішого Любомира Гузара з проханням прислати українських священиків у Португалію для душпастирського служіння серед мігрантів-українців.

Отримавши листа від Патріярха Лісабону, Блаженніший Любомир звернувся до Протоархимандрита Василіянського Чину о. Діонісія Ляховича, ЧСВВ, з проханням надіслати священика-василіянина в Португалію. Мабуть слушним буде вважати, що з цього моменту розпочинається нова сторінка в історії василіянської спільноти в Лісабоні. Та не лише нашої спільноти, але й цілого Чину та Української Греко-Католицької Церкви в Португалії.